Ми знову на «Облаках». Не подумайте чогось фатального, ми на бардівському фестивалі «Облака», що присвячено Олександру Галичу. Тому самому Галичу, який написав свого часу:
Снова, снова – громом среди праздности,
Комом в горле, пулею в стволе:
– Граждане, Отечество в опасности!
Наши танки на чужой земле!

Хто б міг подумати, що ці рядки, присвячені російській ненажерливості ще 1968 році, будуть абсолютно фатально стосуватися нас. Так, тепер російські танки на нашій землі.
Так може фестивалити у такий час недоречно? Навпаки! Саме на таких фестивалях збираються з усіх усюд ті, хто не втратив здатності відчувати, здатності співчувати. Сюди приїхали автори з Азербайждану, з Грузії, з росії,з Казахстану, навіть з Ізраїлю. І не було жодного натяку на нерозуміння або ворожість. Це, власне, не новина. Бардівський фестиваль – це за умовою спільний духовний простір.
На щастя в цьому сенсі нічого не зламалося, не змінилося, не зникло. Це абсолютно фантастичне відчуття, коли не треба нічого приховувати, не треба зважувати, чи будуть твої слова доречними, чи ні, чи, бува, не виявиться фатальна наявність розбіжністі у поглядах і оцінках. Ні, дякувати Богу, наш спільність була абсолютно органічною і непорушною внаслідок цієї органічності.
Це були три дні пісенного і поетичного щастя. Ми вже чекаємо наступного «нападу» такого щастя.